Мій сайт

 Залізо іржавіє, не знаходячи собі застосування,

стояча вода гниє  або замерзає на холоді, а розум

людини, не знаходячи собі застосування, просто хиріє.

Леонардо да Вінчі

Здібні, талановиті люди в будь – якому суспільстві є його «локомотивом». Їхніми інтелектуальними зусиллями забезпечується прогрес суспільства, плодами якого користуються усі. У шкільному віці виявляється 25% обдарованих дітей, проте й ці надзвичайні здібності можуть поступово згасати від неправильного навчання і виховання. Часто обдарованих дітей називають «вундеркіндами», їх запрошують навчатися до навчальних закладів нового типу ( ліцеїв, гімназій. Колегіумів). Але найчастіше це не обдаровані, а просто відповідальні, успішні учні, які завдяки силі волі, організованості, сприятливих для розвитку соціальних умов мають високі результати у навчанні.

Що ж таке обдарованість? Як правило, рівень здібностей, який значно відрізняється від середнього, називають обдарованістю. Від народження більшість дітей мають задатки для розвитку певних здібностей, але лише за сприятливих умов, за наявністю ментора ( людини, яка спеціально займається з дитиною, має у неї значний авторитет) ці задатки поступово перетворюються у здібності.

                Обдаровані діти – це діти з більш високим ( порівняно з ровесниками) рівнем загального розумового розвитку, який включає інтелектуальні та творчі здібності, чиї особливі потреби у навчанні пов'язані з їхньою підвищеною допитливістю, пошуковою активністю і прагненням до самостійного навчання. При цьому обдарованість визначається не стільки рівнем наявних у дитини знань і вмінь, скільки потенціальними можливостями.  Тому сучасні психологи почали включати в цю категорію не тільки 1-2% «вундеркіндів», але і до 10-30% дітей, які володіють високою пізнавальною активністю, оригінальністю мислення, незвичайними розумовими резервами, розкриття можливостей яких вимагає особливих умов навчання.

Отже, обдарованими дітьми є ті, які мають потенціал до високих досягнень завдяки видатним здібностям, що можна поділити умовно на такі групи:

• загальні інтелектуальні здібності;
• конкретні академічні здібності;
• творче або продуктивне мислення;
• лідерські здібності;
• художні та виконавські мистецькі здібності;
• психомоторні здібності.

              Хоча всі обдаровані діти різні – за темпераментом, інтересами, вихованням, в особистісних проявах, все ж існують загальні особливості особистості, які характеризують дітей з підвищеними можливостями:

1. Особлива система цінностей (особистісні пріоритети. У них упереджено – емоційне, особистісне ставлення до дійсності, яка становить сферу їхніх інтересів)
2. Позавікова вразливість, підвищена емоційна чутливість (може проявлятися  в яскравих, бурхливих афектах, і , навпаки, у надмірній сором'язливості)
3. Наявна самооцінка ( уявлення про свої сили і можливості)
4. Внутрішній локус контролю ( взяття на себе відповідальності за результати своєї діяльності. Вважає. Що у ній самій криється причина її вдач і невдач)
5. Творчі прояви

Часто вчителі виділяють обдарованих дітей за таким реєстром ознак:

• зовнішній вигляд;
• авторитет серед товаришів;
• загальний розвиток;
• інтерес до навчання;
• дисциплінованість;
• успішність;
• ретельність;
• наполегливість.

      Психологи, в свою чергу, виділяють такі риси обдарованих дітей:

• допитливий, ставить багато запитань;
• має «дикі» думки та ідеї;
• дискутує, додає подробиці;
• гаряче сприймає інформацію;
• більше до вподоби компанія дорослих;
• прагне скласти умовивід:
• створює проекти, планує, аналізує;
• творить щось нове;
• інтенсивно досягає бажаного, підсилюючи самого себе;
• критично ставиться до себе й оточуючих;
• хороша пам'ять, здатність наслідувати;
• широке використання міміки, жестів у спілкуванні;
• гнучкість у мисленні та діях, швидкість мислення;
• багата уява, сприйняття неоднозначності речей.

        Для того, щоб обдарована людина розкрилася, необхідно мати не тільки природні якості, але й хорошу освіту, й відповідне соціальне середовище. Талановита дитина навчається, займається наукою, творчістю не за оцінку, не за винагороду, не за похвалу, а тому, що їй це подобається, вона отримує задоволення від творчості.

ЕТАПИ  ВИЯВЛЕННЯ  ОБДАРОВАНОСТІ

Організація роботи з обдарованими дітьми

Один із важливих напрямів сучасних науково-методичних досліджень – це розробка прийомів та методів навчання обдарованих дітей. Доцільно таку роботу здійснювати 4-ма етапами:

1. Виявлення обдарованих дітей
2. Створення умов для розкриття їх потенціальних можливостей під

час уроків

3. Навчання в межах гуртка, секції. Факультативу, спецкурсу
4. Індивідуальна підготовка

Умови роботи в ЗОШ дають змогу на І етапі виявити здібних  , талановитих учнів уже в 4-5 класах. З цією метою проводяться тестування, анкетування, бесіди з дітьми, їхніми батьками, вчителями.

Велику увагу слід приділяти ІІ етапу – поурочній роботі. Зазвичай такі діти швидко засвоїли шкільну програму класу, тому потребують індивідуальної програми, творчих задач, досліджень. Результативним виявляється залучення обдарованих дітей у роботу класу у ролі консультантів на семінарських заняттях,  в ролі дослідників під час вивчення нового матеріалу, підготовки додаткового матеріалу. Це дає змогу залишити учня в полі свого класу, зміцнює авторитет серед однолітків.

На ІІІ етапі( до 1 року) здійснюється індивідуальне оцінювання творчого потенціалу дитини. Якщо за цей час учень проявив своє творче оригінальне мислення, великий обсяг знань із запропонованої тематики, то слід переходити до ІУ етапу.

ІУ етап – індивідуальна робота за спеціальною творчою програмою. Проводяться бесіди з дитиною, її батьками, вивчаються життєві умови родини, виявляється, чи хоче дитина брати участь в олімпіаді чи конкурсі.

Індивідуальна програма підготовки залежить від кінцевої мети учня. Його здібностей та особливостей характеру. При цьому слід враховувати інтереси дитини. Чим подобається їй займатися: теорією чи практикою? Який напрям предмета викликає особисте зацікавлення? Що краще вдається? Намагатися розвивати сильні сторони та поступово виправляти недоліки.

Індивідуальна програма має 3 напрямки: теоретичний, експериментальний і виховний .

На індивідуальних заняттях учні набувають досвіду творчої роботи, розв'язують завдання підвищеного рівня складності, у них формується здатність до творчої співпраці з учителем. При цьому використовуються мотиви: соціальні, пізнавальні, самоосвітні.

У 8-9 класах учитель повністю веде учня, пропонуючи завдання і додаткову пізнавальну літературу. Самостійність дитини має частковий характер. У 10-11 класах рівень самостійності зростає: учень сам знаходить літературу, формулює і розв'язує творчі проблеми. Роль учителя – наставник – консультант.

З відмінниками працювати легше, ніж з іншими. Вони активні, слухняні, легко ідуть на контакт, мають добрі пам'ять і мислення, мовлення. Але внаслідок своєї гіперактивності намагаються бути успішними в багатьох дисциплінах, тому часто не здатні сконцентруватися в одному напрямі, не завжди можуть показати високі стійкі результати .

Практика участі в олімпіадах довела: перемоги досягають не відмінники, а діти з нестандартним мисленням та поведінкою, прихованою обдарованістю. Вони незалежні, прагнуть відійти від шаблонів, здатні до творчості, мають креативний тип мислення, гнучкість розуму, цілеспрямованість. Для того, щоб розкрити їх і проявити, слід приділити увагу диференціації навчального матеріалу, використовуючи нестандартні методи навчання: семінари, дослідження, дискусії.