Персональный сайт

Організація роботи з обдарованими дітьми

Helen — Fri, 30 Jan 2015 22:26:46 GMT

Залізо іржавіє, не знаходячи собі застосування,

стояча вода гниє або замерзає на холоді, а розум

людини, не знаходячи собі застосування, просто хиріє.

Леонардо да Вінчі

Здібні, талановиті люди в будь – якому суспільстві є його «локомотивом». Їхніми інтелектуальними зусиллями забезпечується прогрес суспільства, плодами якого користуються усі. У шкільному віці виявляється 25% обдарованих дітей, проте й ці надзвичайні здібності можуть поступово згасати від неправильного навчання і виховання. Часто обдарованих дітей називають «вундеркіндами», їх запрошують навчатися до навчальних закладів нового типу ( ліцеїв, гімназій. Колегіумів). Але найчастіше це не обдаровані, а просто відповідальні, успішні учні, які завдяки силі волі, організованості, сприятливих для розвитку соціальних умов мають високі результати у навчанні.

Що ж таке обдарованість? Як правило, рівень здібностей, який значно відрізняється від середнього, називають обдарованістю. Від народження більшість дітей мають задатки для розвитку певних здібностей, але лише за сприятливих умов, за наявністю ментора ( людини, яка спеціально займається з дитиною, має у неї значний авторитет) ці задатки поступово перетворюються у здібності.

Обдаровані діти – це діти з більш високим ( порівняно з ровесниками) рівнем загального розумового розвитку, який включає інтелектуальні та творчі здібності, чиї особливі потреби у навчанні пов'язані з їхньою підвищеною допитливістю, пошуковою активністю і прагненням до самостійного навчання. При цьому обдарованість визначається не стільки рівнем наявних у дитини знань і вмінь, скільки потенціальними можливостями. Тому сучасні психологи почали включати в цю категорію не тільки 1-2% «вундеркіндів», але і до 10-30% дітей, які володіють високою пізнавальною активністю, оригінальністю мислення, незвичайними розумовими резервами, розкриття можливостей яких вимагає особливих умов навчання.

Отже, обдарованими дітьми є ті, які мають потенціал до високих досягнень завдяки видатним здібностям, що можна поділити умовно на такі групи:

загальні інтелектуальні здібності;
конкретні академічні здібності;
творче або продуктивне мислення;
лідерські здібності;
художні та виконавські мистецькі здібності;
психомоторні здібності.

Хоча всі обдаровані діти різні – за темпераментом, інтересами, вихованням, в особистісних проявах, все ж існують загальні особливості особистості, які характеризують дітей з підвищеними можливостями:

Особлива система цінностей (особистісні пріоритети. У них упереджено – емоційне, особистісне ставлення до дійсності, яка становить сферу їхніх інтересів)
Позавікова вразливість, підвищена емоційна чутливість (може проявлятися в яскравих, бурхливих афектах, і , навпаки, у надмірній сором'язливості)
Наявна самооцінка ( уявлення про свої сили і можливості)
Внутрішній локус контролю ( взяття на себе відповідальності за результати своєї діяльності. Вважає. Що у ній самій криється причина її вдач і невдач)
Творчі прояви

Часто вчителі виділяють обдарованих дітей за таким реєстром ознак:

зовнішній вигляд;
авторитет серед товаришів;
загальний розвиток;
інтерес до навчання;
дисциплінованість;
успішність;
ретельність;
наполегливість.

Психологи, в свою чергу, виділяють такі риси обдарованих дітей:

допитливий, ставить багато запитань;
має «дикі» думки та ідеї;
дискутує, додає подробиці;
гаряче сприймає інформацію;
більше до вподоби компанія дорослих;
прагне скласти умовивід:
створює проекти, планує, аналізує;
творить щось нове;
інтенсивно досягає бажаного, підсилюючи самого себе;
критично ставиться до себе й оточуючих;
хороша пам'ять, здатність наслідувати;
широке використання міміки, жестів у спілкуванні;
гнучкість у мисленні та діях, швидкість мислення;
багата уява, сприйняття неоднозначності речей.

Для того, щоб обдарована людина розкрилася, необхідно мати не тільки природні якості, але й хорошу освіту, й відповідне соціальне середовище. Талановита дитина навчається, займається наукою, творчістю не за оцінку, не за винагороду, не за похвалу, а тому, що їй це подобається, вона отримує задоволення від творчості.

ЕТАПИ ВИЯВЛЕННЯ ОБДАРОВАНОСТІ

Етапи	Мета етапу	Шлях здійснення
1 етап	Всебічне спостереження за поведінкою, діяльністю, перебі- гом розумових процесів у дитини. Передбачення можли- вої обдарованості	Спостереження за учнями під час вступу до школи, оцінка, аналіз результатів за минулий рік. Спостереження за навчаль ною та позаурочною діяльністю учнів
2 етап	Виявлення й дослідження пси- хічного стану учнів і їхніх ін.- тересів шляхом власної оцінки, суб'єктивної оцінки дорослих – вихователів. Безпосереднє ви- ділення об'єктів спостереження	- Бесіди, анкетування; - Спостереження; - Аналіз навчальної діяльності; - Аналіз участі в позакласних заходах; - Особливі нахили, захоплення; - Особливості розвитку в дитинстві.
3 етап	Поглиблена діагностика інте- лектуально – когнітивних та мотиваційно – особистісних компонентів особистості	- Оцінка продуктів власної діяльності; - Аналіз навчальної діяльності; - Тестування за певним пакетом методик
4 етап	Вивчення творчо – продуктив- ного (креативного) інтегрова- ного компонента обдарованості та діяльнісно – продуктивного компонента	- Аналіз та корекція програми розвитку та саморозвитку старшокласників; - Участь у науковій діяльності; - Участь у предметних олімпіадах, конкурсах
5 етап	Всебічний аналіз конкретних випадків	Діагностика згідно з питаннями

Організація роботи з обдарованими дітьми

Один із важливих напрямів сучасних науково-методичних досліджень – це розробка прийомів та методів навчання обдарованих дітей. Доцільно таку роботу здійснювати 4-ма етапами:

Виявлення обдарованих дітей
Створення умов для розкриття їх потенціальних можливостей під

час уроків

Навчання в межах гуртка, секції. Факультативу, спецкурсу
Індивідуальна підготовка

Умови роботи в ЗОШ дають змогу на І етапі виявити здібних , талановитих учнів уже в 4-5 класах. З цією метою проводяться тестування, анкетування, бесіди з дітьми, їхніми батьками, вчителями.

Велику увагу слід приділяти ІІ етапу – поурочній роботі. Зазвичай такі діти швидко засвоїли шкільну програму класу, тому потребують індивідуальної програми, творчих задач, досліджень. Результативним виявляється залучення обдарованих дітей у роботу класу у ролі консультантів на семінарських заняттях, в ролі дослідників під час вивчення нового матеріалу, підготовки додаткового матеріалу. Це дає змогу залишити учня в полі свого класу, зміцнює авторитет серед однолітків.

На ІІІ етапі( до 1 року) здійснюється індивідуальне оцінювання творчого потенціалу дитини. Якщо за цей час учень проявив своє творче оригінальне мислення, великий обсяг знань із запропонованої тематики, то слід переходити до ІУ етапу.

ІУ етап – індивідуальна робота за спеціальною творчою програмою. Проводяться бесіди з дитиною, її батьками, вивчаються життєві умови родини, виявляється, чи хоче дитина брати участь в олімпіаді чи конкурсі.

Індивідуальна програма підготовки залежить від кінцевої мети учня. Його здібностей та особливостей характеру. При цьому слід враховувати інтереси дитини. Чим подобається їй займатися: теорією чи практикою? Який напрям предмета викликає особисте зацікавлення? Що краще вдається? Намагатися розвивати сильні сторони та поступово виправляти недоліки.

Індивідуальна програма має 3 напрямки: теоретичний, експериментальний і виховний .

На індивідуальних заняттях учні набувають досвіду творчої роботи, розв'язують завдання підвищеного рівня складності, у них формується здатність до творчої співпраці з учителем. При цьому використовуються мотиви: соціальні, пізнавальні, самоосвітні.

У 8-9 класах учитель повністю веде учня, пропонуючи завдання і додаткову пізнавальну літературу. Самостійність дитини має частковий характер. У 10-11 класах рівень самостійності зростає: учень сам знаходить літературу, формулює і розв'язує творчі проблеми. Роль учителя – наставник – консультант.

З відмінниками працювати легше, ніж з іншими. Вони активні, слухняні, легко ідуть на контакт, мають добрі пам'ять і мислення, мовлення. Але внаслідок своєї гіперактивності намагаються бути успішними в багатьох дисциплінах, тому часто не здатні сконцентруватися в одному напрямі, не завжди можуть показати високі стійкі результати .

Практика участі в олімпіадах довела: перемоги досягають не відмінники, а діти з нестандартним мисленням та поведінкою, прихованою обдарованістю. Вони незалежні, прагнуть відійти від шаблонів, здатні до творчості, мають креативний тип мислення, гнучкість розуму, цілеспрямованість. Для того, щоб розкрити їх і проявити, слід приділити увагу диференціації навчального матеріалу, використовуючи нестандартні методи навчання: семінари, дослідження, дискусії.

Інтерактивні методи навчання на уроках філології

Helen — Fri, 30 Jan 2015 22:24:50 GMT

Що таке “інтеракція” і навіщо вона потрібна у навчанні

Повноцінними є тільки ті

знання, які дитина здобула

власною активністю.

Йоганн Песталоцці

Модернізація навчально-виховного процесу на сучасному етапі сприяє формуванню та розвитку творчої особистості, спроможної повноцінно реалізуватись в житті. Одним із кроків підвищення ефективності уроку рідної мови є впровадження разом із традиційними методами навчання інтерактивних технологій навчання. Ефективними вважають уроки української мови з використання інтерактивних технологій навчання, які активізують процес особистісно-зорієнтованого навчання й унеможливлюють домінування одного учасника навчального процесу над іншим.

Уроки української мови, як інтегровані заняття, передусім, допомагають систематизувати та закріпити знання учнів з важливих тем мовленнєвої, мовної, соціокультурної та діяльності змістових ліній мовного компонента на прикладі дослідження мови.

Уроки рідної мови - це напружена, науково організована й результативна праця всіх учнів у співтворчості з учителем, яка розвиває творчі здібності учнів; сприяє здобуванню знань учнями самостійною роботою думки; диференціює та індивідуалізує процес навчання; стимулює роботу з додатковою літературою; розвиває аналітичне мислення, вміння робити узагальнення; формує в учнів навички самооцінки та самоконтролю своєї навчальної діяльності.

Передових педагогів всіх часів об'єднувало бажання і вміння працювати, аналізувати результати своєї роботи, своїми індивідуальними якостями впливати на становлення учнів, як творчо мислячих, високоморальних, соціально адаптованих особистостей.

Сьогодні педагогіка співробітництва найбільш відповідає принципам гуманізації та демократизації освіти, активізації пізнавальної діяльності, забезпечує партнерську діяльність вчителя і учнів, спрямовану на розв'язання системи суспільно та особистісно найважливіших навчальних і життєвих проблем. При такому підході учень є співавтором уроку, основна ж стратегія вчителя полягає у виявленні його індивідуальних здібностей і нахилів та створення сприятливих умов для подальшого їх розвитку.

У досягненні цієї мети дуже допомагає впровадження інтерактивних технологій навчання.

Перш ніж перейти до грунтового розгляду інтерактивних навчальних технологій та інтерактивного уроку спробуємо з'ясувати загальну суть інтерактивного навчання і порівняємо його із загальновідомими, традиційними підходами до навчання. Виходячи з мети, яку ми поставили перед собою, скористаємося підходами, запропонованими Я. Голантом¹ ще в 60-х рр. ХХ ст., і охарактеризуємо три основні моделі навчання, що існують у сучасній школі. Я Голант виділяв активну та пасивну моделі навчання залежно від учнів у навчальній діяльності. Зрозуміло, що термін “пасивна” є умовним, оскільки будь-який спосіб навчання обов'язково передбачає певний рівень пізнавальної активності суб'єкта - учня, інакше досягнення результату, навіть мінімального, неможливе. У такій класифікації Я. Голант скоріше використовував “пасивність” як визначення низького рівня активності учнів, переважно репродуктивної діяльності за майже повної відсутності самостійності і творчості.

До цієї класифікації додамо інтерактивне навчання як певний різновид активного, який має свої закономірності і особливості.

1. Пасивна модель навчання

Учень виступає в ролі “об'єкта” навчання, повинен засвоїти й відтворити матеріал, переданий йому вчителем, текстом підручника тощо - джерелом правильних знань. До відповідних методів навчання належать методи, за яких учні лише слухають і дивляться (лекція-монолог, читання, пояснення, демонстрація й відтворювальне опитування учнів). Учні, як правило, не спілкуються між собою і не виконують якихось творчих завдань.

2. Активна модель навчання

Такий тип навчання передбачає застосування методів, які стримують пізнавальну активність і самостійність учнів. Учень виступає “суб'єктом” навчання, виконує творчі завдання, вступає в діалог з учителем. Основні методи: самостійна робота, проблемні та творчі завдання (часто домашні), запитання від учня до вчителя і навпаки, що розвивають творче мислення.

Термін “інтерактивна педагогіка” відносно новий, його ввів 1975 року німецький дослідник Ганс Фрінц. Лінгвістичне тлумачення слова, представлене в іншомовних словниках, свідчить, що поняття “інтерактивність” прийшло до нас з англійської мови “inter” - взаємо-, act - діяти, отже можна пояснити як взаємодію учнів, перебування їх у режимі бесіди, діалогу, спільної дії. Інтерактивним є метод, у якому той, хто навчається, є учасником, який щось здійснює, говорить, управляє, моделює, пише, малює тощо, тобто не виступає слухачем, спостерігачем, а бере активну участь у тому, що відбувається, власноруч створюючи це.

Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається тільки шляхом постійної, активної взаємодії всіх учнів. Учитель і учень є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання. Учитель виступає як організатор процесу навчання, консультант. Результатів навчання можна досягти взаємними зусиллями учасників процесу навчання. Учні беруть на себе взаємну відповідальність за результати навчання.

У навчанні старших учнів вчителі віддають перевагу лекційним заняттям, що лише інколи перериваються спонтанними обговореннями певної проблеми грою, розігруванням рольової ситуації.

Сучасний учень - це продукт інформаційного суспільства. Воно відрізняється різноманітністю, рухливістю й мінливістю. Кожен із школярів - яскрава особистість, яка характеризує особа індивідуальним рівнем інтелектуального розвитку і стилем уміння (сприймання, запам'ятовування, дослідження...). Інтенсивне навчання необхідне для забезпечення індивідуальних потреб дитини у навчанні.

[ Китайський філософ Конфуцій сказав більш як 2400 років тому “Те, що я чую я забуваю. Те, що я бачу, я пам'ятаю. Те, що я роблю, я розумію”. Ці три прості твердження обґрунтовують потребу людини в активному навчанні. Дещо змінивши слова великого китайського педагога, можна сформулювати кредо (великого) інтерактивного навчання: “Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу і чую, я трохи пам'ятую. Те, що я бачу, обговорюю, я починаю розуміти”. Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю, я набуваю знань і навичок. Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром”. ]

Мозок не тільки отримує інформацію, а й обробляє її. Щоб ефективно обробити інформацію, необхідно заподіяти як зовнішні, так і внутрішні чинники. Коли ми обговорюємо проблеми з іншими, ставимо запитання, що їх стосуються, наш мозок працює набагато краще. В літературі описані результати дослідження, коли викладач, пояснюючи матеріал невеликими частинами, блоками, пропонував учням обговорити між собою кожну таку частину, а потім продовжував пояснення. В результаті такого пояснення засвоєння матеріалу було вдвічі більшим, ніж під час засвоєння пояснення.

Сьогодні вже доведено, що учні мають різні стилі навчання. Вони сприймають інформацію за допомогою органів слуху, органів зору й органів чуття. Досить часто один із цих способів отримання інформації домінує, й людина використовує його постійно.

Наприклад, в учнів у яких є слух основним способом сприйняття інформації, можна назвати аудіалами. Досить часто такі учні не ведуть конспектів. Вони бажають навчатися, прослуховуючи лекції, брати участь у дискусіях.

Візуали сприймають інформацію за допомогою зору. Вони люблять вести конспекти; люблять коли використовуються наочні посібники. Під час занять вони зазвичай мовчазні.

Кінестетики навчаються завдяки особистій участі у процесі. Під час занять вони можуть бути неспокійними і метушливими доти, доки не зможуть порухатись або самостійно щось зробити.

Звичайно, не багато учнів є чистими візуалами чи аудіалами. І для того, щоб задовольнити потреби різних учнів, навчання може бути надзвичайно різноманітним.

Зміна позиції вчтиеля у навчанні, якої потребує інтеракція, викликає сумніви, відображені в запитаннях.

1. Чи можливо учням зосередитись на змісті матеріалу, адже інтеракція потребує від них постійного виконання дій та операцій.

Така небезпека реальна. Результатів інтерактивного навчання можна досягти тільки за умови проведення рефлексій як завершення будь-якої інтерактивної технології.

Інтерактивне навчання завжди ставить на багато конкретніші й вужчі завдання, оскільки свідомі вчителі розуміють: учні здатні запам'ятати набагато менше інформації, ніж забути. Засвоєння учнями змісту освіти відбувається за принципом: краще менше, але реально, на доступному рівні компетентності.

2. Якщо ми застосовуємо навчання в малих групах, як можна уникнути створення груп, які будуть неефективно використовувати навчальний час і не досягнути необхідних результатів.

Особливу увагу вчитель повинен надавати процесу формування груп, провести чіткий інструктаж відносно процедури і завдань групової діяльності, розподіл ролей, вдало підібрати завдання.

Не потрібно зловживати груповою діяльністю, щоб не знизити інтерес учнів працювати індивідуально.

3. Оскільки в інтерактивних вправах ми часто спираємось на досвід (пізнавальний і життєвий) учнів, залучати його в процесі обговорень і дискусій, чи не може статися так, що інформація, яку треба засвоїти, буде спотвореною?

Така небезпека справді є, проте переваги інтерактивного навчання будуть набагато більшими. Учитель завжди може за допомогою традиційних методів ще раз повернутися до основних теоретичних положень навчального матеріалу.

4. Чи завжди учні задоволені інтерактивним навчанням?

Звичайно, ні. Чим менш активним було їхнє попереднє навчання, тим складніше вони переходи муть до інтеракції. Вони можуть стати в позицію спостерігача або навпаки, працюючи у групі, намагатися всю роботу зробити індивідуально. Деякі скаржитимуться - це зайва витрата часу, що не можливо індивідуально працювати плідно і творчою. Проте інтеракцію потрібно вводити поступово, учні звикатимуть і зможуть оцінити переваги такого навчання.

5. Чи не потребує інтерактивне навчання значно більшої підготовки і розвинутого творчого потенціалу вчителя, ніж традиційний урок?

Спочатку “так”. Але коли набудуться навички до підготовки інтерактивних уроків, то вчитель уже бачитиме, повертаючись до викладання теми, як можна зробити це навчання інтерактивним.

Інтеракція підходить для будь-якого змісту, оскільки жоден предмет не можна викладати, залишаючи дитину в пасивній позиції у процесі навчання.

ІІ. Застосування інтерактивних методів навчання як один із шляхів підвищення ефективності уроку рідної мови

Одним із кроків підвищення ефективності уроку є впровадження інтерактивних технологій навчання. О.І. Помешун та Л.В. Пироженко визначили умовну робочу класифікацію цих технологій за формами навчання (моделями), у яких реалізуються інтерактивні технології. Вони розподіляють їх на чотири групи залежно від мети уроку та форм організації навчальної діяльності учнів:

- інтерактивні технології кооперативного навчання;

- інтерактивні технології колективно-групового навчання;

- технології ситуативного моделювання;

- технології опрацювання дискусійних питань.

1. Інтерактивні технології кооперативного навчання

Парна і групова робота організовується як на уроках засвоєння, так і на уроках застосування знань, умінь та навичок. Це може відбуватися одразу ж після викладу вчителем нового навчального матеріалу, на початку нового уроку замість опитування, на спеціальному уроці, присвяченому застосуванню знань, умінь та навичок, або бути частиною повторювально-узагальнюючого уроку.

Далі розглянемо сучасні інтерактивні навчальні технології в тих моделях, які доцільно застосовувати у викладанні української мови.

Робота в парах. Ця технологія особливо ефективна на початкових етапах навчання учнів роботі у малих групах. Її можна використовувати для досягнення будь-якої дидактичної мети. За умов парної роботи всі діти в класі отримують рідкісну за традиційним навчанням можливість говорити, висловлюватись. Робота в парах дає учням час подумати, обмінятись ідеями з партнером і лише потім озвучувати свої думки перед класом. Вона сприяє розвитку навичок спілкування, вміння висловлюватись, критичного мислення, вміння переконувати й вести дискусію.

Використання такого виду співпраці сприяє тому, що учні не можуть ухилитися від виконання завдання. Під час роботи в парах можна швидко виконати вправи, які за інших умов потребують великої затрати часу.

Ротаційні (змінювані) трійки. Діяльність учнів у цьому випадку є подібною до роботи в парах. Цей варіант кооперативного навчання сприяє активному, ґрунтовному аналізу та обговорюванню нового матеріалу з метою його осмислення, закріплення та засвоєння.

Два-чотири - всі разом. Ще один варіант кооперативного навчання, що є похідним від парної роботи, ефективний для розвитку навичок спілкування в групі вмінь переконувати та вести дискусію.

Карусель. Цей варіант кооперативного навчання найбільш ефективний для одночасного включення всіх учасників в активну роботу з різними партнерами зі спілкування для обговорення дискусійних питань.

Робота в малих групах. Роботу в групах варто використовувати для вирішення складних проблем, що потребують колективного розуму. Використовуються малі групи тільки в тих випадках, коли завдання вимагає спільної, але не індивідуальної роботи.

Важливими моментами групової роботи є опрацювання змісту і подання групами результатів колективної діяльності. Залежно від змісту та мети навчання можливі різні варіанти організації роботи груп.

1. “Діалог”. Суть його полягає в спільному пошуку групами згодженого рішення. Це знаходить своє відображення у кінцевому тексті, переліку ознак. Діалог виключає протистояння, критику позиції тієї чи іншої групи. Всю увагу зосереджено на сильних моментах у позиції інших.

2. “Синтез думок”. Дуже схожий за метою та початковою фазою на попередній варіант групової роботи. Але після об'єднання в групи і виконання завдання учні не роблять записів на дошці, а передають свій варіант іншим групам, які доповнюють його своїми думками, підкреслюють те, з чим не погоджуються.

3. “Спільний проект”. Має таку саму мету та об'єднання в групи, що й діалог. Але завдання, які отримують групи, різного змісту та висвітлюють проблему з різних боків.

4. “Пошук інформації”. Різновидом, прикладом роботи в малих групах є командний пошук інформації (зазвичай тієї, що доповнює раніше прочитану вчителем лекцію або матеріал попереднього уроку, домашнє завдання), а потім відповіді на запитання. Використовується для того, щоб оживити сухий, іноді нецікавий матеріал.

5. “Коло ідей”. (Раунд робіт, кругова система). Метою “Кола ідей” є вирішення гострих суперечливих питань, створення сприску ідей та залучення всіх учнів до обговорення поставленого питання. Технологія застосовується, коли всі групи мають виконувати одне і те саме завдання, яке складається з декількох питань (позицій), які групи представляють по черзі.

Акваріум. Ще один варіант кооперативного навчання, що є формою діяльності учнів у малих групах, ефективний для розвитку навичок спілкування в малій групі, вдосконалення вміння дискутувати та аргументувати свою думку. Може бути запропонований тільки за умови, що учні вже мають добрі навички групової роботи.

2. Технології колективно-групового навчання

До цієї групи належать інтерактивні технології, що передбачають одночасну спільну (фронтальну) роботу всього класу.

Обговорення проблеми в загальному колі. Це загальновідома технологія, яка застосовується, як правило, в комбінації з іншими. Її метою є прояснення певних положень, привертання уваги учнів до складних або проблемних питань учнів до складних або проблемних питань у навчальному матеріалі, мотивація пізнавальної діяльності, актуалізація опорних знань тощо.

Мікрофон. Різновидом загально групового обговорення є технологія “Мікрофон”, яка надає можливість кожному сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку чи позицію.

Незакінчені речення. Цей прийом часто поєднується з “Мікрофоном” і дає можливість ґрунтовніше працювати над формою висловлення впальних ідей, порівнювати їх з іншими. Робота за такою методикою дає присутнім змогу долати стереотипи, вільніше висловлюватися щодо запропонованих тем, відпрацьовувати вміння говорити коротко, але по суті й переконливо.

Мозковий штурм. Відома інтерактивна технологія колективного обговорення, що широко використовується для вироблення кількох вирішень конкретної проблеми. Мозковий штурм спонукає учнів проявляти уяву та творчість, дає можливість їм вільно висловлювати свої думки.

Мета “мозкового штурму” чи “мозкової атаки” в тому, щоб зібрати якомога більше ідей щодо проблеми від усіх учнів протягом обмеженого періоду часу.

Навчаючи - учусь. Цей метод використовується при вивченні блоку інформації або при узагальненні та повторенні вивченого. Він дає можливість учням взяти участь у передачі своїх знань однокласникам. Використання цього методу підвищує інтерес до навчання.

Ажурна пилка (“Мозаїка”, “Джиг-со”). Дана технологія використовується для створення на уроці ситуації, яка дає змогу учням працювати разом для засвоєння великої кількості інформації за короткий проміжок часу. Ефективна і може замінити лекції у тих випадках, коли початкова інформація повинна бути донесена до учнів перед проведенням основного (базисного) уроку або доповнює такий урок. Заохочує учнів допомагати один одному вчитися, навчаючи.

Аналіз ситуації. На уроках української мови зміст деяких понять учні засвоюють, аналізуючи певні ситуації. Такі ситуації можуть аналізуватись учнями індивідуально, в парах, в групах або піддаватись в загальному колі. Такий аналіз потребує певного підходу, алгоритму. Технологія вчить учнів ставити запитання, відрізняти факти від думок, виявляти важливі та другорядні обставини, аналізувати та приймати рішення.

Вирішення проблем. Метою застосування такої технології є навчити учнів самостійно вирішувати проблеми та приймати колективне рішення.

Дерево рішень. Як варіант технології вирішення проблем можна використати “дерево рішень”, яке допомагає дітям проаналізувати та краще зрозуміти механізми прийняття складних рішень.

3. Технології ситуативного моделювання

Модель навчання у грі - це побудова навчального процесу за допомогою включення учня в гру.

Використання гри в навчальному процесі завжди стикається з протиріччям: навчання є завжди процесом цілеспрямованим, а гра за своєю природою має невизначений результат (інтригу). Тому наше (педагогів) завдання при застосуванні гри у навчанні полягає у підпорядкуванні гри, визначеній дидактичній меті.

Ігрова модель навчання покликана реалізувати ще й комплекс цілей: забезпечення контролю виведення емоцій; надання дитині можливості самовизначення; надихання і допомога розвитку творчої уяви; надання можливості зростання навичок співробітництва в соціальному аспекті; надання можливості висловлювати свої думки.

Учасники навчального процесу, за ігровою моделлю, перебувають в інших умовах, ніж у традиційному навчанні. Учням надається максимальна свобода інтелектуальної діяльності, яка обмежується лише означуваними правилами гри. Учні самі обирають власну роль у грі, висуваючи припущення про ймовірний розвиток подій, створюють проблемну ситуацію, шукають шляхи її розв'язання, беручи на себе відповідальність на обране рішення. Вчитель в ігровій моделі виступає як: інструктор, суддя, тренер, головуючий, ведучий.

Арсенал інтерактивних ігор досить великий, але найбільш поширений з них є моделюючий.

Стимуляційні або імітаційні ігри. Імітаційні ігри розвивають уяву та навички критичного мислення, сприяють застосуванню на практиці вміння вирішувати проблеми, а стимуляція дає можливість учням глибоко вжитися в проблему, зрозуміти її із середини.

Спрощене судове слухання. Технологія спрощеного суду дає можливість учням отримати спрощене уявлення про процедуру прийняття судового рішення, взяти участь у вправі, пов'язаній з аналізом, критичним мисленням, прийняттям рішень.

Громадське слухання. Мета застосування технології: моделювання суспільного слухання за допомогою імітаційної гри дозволяє учням зрозуміти мету і порядок слухань, а також ролі й обов'язки членів державних органів, комітетів, комісій. Крім цього, учні одержують практичний досвід у визначенні і поясненні ідей, інтересів і цінностей, пов'язаних із предметом слухання.

Розігрування ситуацій за ролями. (“Рольова гра”, “програвання сценки”). Мета рольової гри - визначити ставлення конкретної життєвої ситуації, набути досвіду шляхом гри, допомогти навчитися через досвід.

4. Технології опрацювання дискусійних питань

Дискусії є важливим засобом пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання. Вони значною мірою сприяють розвитку практичного мислення, дає можливість визначити власну позицію, формує навички відстоювати свою думку, поглиблює знання з обговорю вальної проблеми. Сучасна дидактика визнає велику освітню і виховну цінність дискусій.

Метод ПРЕС. Метод навчає учнів виробляти й оформлювати аргументи, висловлювати думки з дискусійного питання у виразній і стилістичній формі, переконувати інших.

Займи позицію. Цей метод демонструє різноманіття поглядів на проблему, що вивчатиметься, або після опанування учнями певною інформацією з проблеми й усвідомлення ними можливості протилежних позицій щодо їх вирішення.

Зміни позицію. Така технологія є подібною до попередньої. Вона також дає можливість обговорити дискусійні питання за участі всіх учнів. Метод дозволяє стати на точку зору іншої людини, розвивати навички аргументації, активного слухання.

Неперервна школа думок (Нескінчений ланцюжок). Одна з форм обговорення дискусійних питань, метою якої є розвиток в учнів навичок прийняття особистого рішення та вдосконалення вміння аргументувати свою думку.

Дискусія. Дискусія - це широке публічне створення якось спірного питання. Вона є важливим засобом пізнавальної діяльності, сприяє розвитку критичного мислення учнів, дає можливість визначити власну позицію, формує навички аргументації та відстоювання своєї думки, поглиблює знання з обговорюваної проблеми.

Дискусія в стилі телевізійного ток-шоу. Її метою є отримання учнями навичок публічного виступу та дискутування висловлення й захисту власної позиції, формування громадянської та особистої активності.

Дебати. Один з найбільш складних способів обговорення дискусійних проблем. Дебати можна проводити лише тоді, тоді коли учні навчились працювати в групах та засвоїли технології вирішення проблем. У дебатах поділ на протилежні точки зору набуває найбільшої гостроти, оскільки учням необхідно довго готуватись і публічно обґрунтовувати правильність своєї позиції. Важливо, щоб учасники дебатів не переносили емоції один на одного, а спілкувалися спокійно.

5. Структура і методи інтерактивного уроку

Особливістю інтерактивного навчання є підготовка молодої людини до життя і громадянської активності в громадянському суспільстві і демократичній правовій державі на заняттях з будь-якого предмета шкільної програми. Це вимагає активізації навчальних можливостей учня замість переказування абстрактної “готової” інформації, відірваної від їхнього життя і суспільного досвіду. Уроки також повинні надати учням основні пізнавальні та громадянські вміння, а також навики і зразки поведінки.

Уроки мають захоплювати учнів, пробуджувати в них інтерес та мотивацію, навчати самостійному мислення та діям. Ефективність і сила впливу на емоції і свідомість учнів у великій мірі залежить від умінь і стилю роботи конкретного вчителя.

Застосування інтерактивних технологій висуває певні вимоги до структури уроків. Як правило, структура таких занять складається з п'яти елементів:

а) мотивація;

б) оголошення представлення теми та очікування навчальних результатів;

в) надання необхідної інформації;

г) інтерактивна вправа - центральна частина заняття;

д) підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку.

Розглянемо кожен з цих елементів ґрунтовніше, аналізуючи його методику відтворення в рамках уроків української мови.

Мотивація. Мета цього стану - сфокусувати увагу учнів на проблемі й викликати інтерес до обговорюваної теми. Мотивація є своєрідною психологічною паузою, яка дає можливість учням насамперед усвідомити, що вони зараз почнуть вивчати інший (після попереднього уроку) предмет, що перед ними інший вчитель і зовсім інші завдання. Крім того, кожну тему можна реально вважати засвоєною, якщо вона (тема) стала основою для розвитку в особистості суб'єкта пізнання власних новоутворень. Отже, суб'єкт навчання може бути максимально налаштований на ефективний процес пізнання, мати в ньому особистісну, власну зацікавленість. Усвідомлювати, що і навіщо він зараз робитиме.

Мотивація чітко пов'язана з темою уроку, вона психологічно готує учнів до її сприймання, налаштовує їх на розв'язання певних проблем.

Цей елемент уроку має займати не більше 5% часу заняття.

Оголошення, представлення теми та очікування навчальних результатів.

Мета - забезпечити розуміння змісту їхньої діяльності, тобто того, чого вони повинні досягти на уроці і чого від них чекає вчитель. Часто буває доцільно долучити до визначення опублікування результатів усіх учнів. Отже, вони теж повинні розуміти, для чого вони прийшли на урок, до чого їм треба прагнути і як будуть перевірятись їхні досягнення. Еталоном є ситуація, коли після уроку учень не тільки знає, розуміє, чого він досяг, а й чого він хотів би, мав би досягти на наступному уроці з предмету (української мови), чого він взагалі хоче від вивчення даного предмету для свого життя.

Інтерактивна вправа - центральна частина заняття.

Їх метою є засвоєння навчального матеріалу, досягнення результатів уроку. Інтерактивна частина уроку має займати близько 50-60% часу на уроці.

Підбиття підсумків уроку

Вчителю варто задуматись над тим, що підбиття підсумків уроку - це дуже важливий етап інтерактивного заняття. Саме тоді пояснюється зміст проробленого; підводиться риска під знаннями, що повинні бути засвоєні, і встановлюють зв'язок між тим, що вже відомо, і тим, знадобиться їм у майбутньому.

Функції підсумкового етапу уроку:

- прояснити зміст опрацьованого;

- порівняти реальні результати з очікуваними;

- проаналізувати, чому відбулося так чи інакше;

- зробити висновки;

- закріпити чи відкорегувати засвоєння;

- намітити нові теми для обміркування;

- установити зв'язок між тим, що вже відомо, і тим, що потрібно засвоїти, навчитись у майбутньому;

- скласти план подальших днів.

Під підсумками уроку мається на увазі процес, зворотний інструктажу. Іншим терміном для цього стану є “рефлексія” - здатність людини до самопізнання, вміння аналізувати свої власні дії, вчинки, мотиви й зіставляти їх із діями та вчинками інших людей. Мета рефлексії: згадати, виявити й усвідомити основні компоненти діяльності - її зміст, тип, способи, проблеми, шляхи їх вирішення, отримати результати.

Важливим фактором, що впливає на ефективність рефлексії в навчанні, є різноманітність її форм, і відповідність віковим та іншим особливостям дітей. Рефлексія не повинна бути лише вербальною - це можуть бути малюнки, схеми, графіки.

Рефлексія тісно пов'язана з іншою важливою для уроку дією - постановкою мети. Формулювання учнем мети свого навчання передбачає її досягнення і наступу усвідомлення способів досягнення поставленої мети. В цьому випадку рефлексія не лише підсумок, а й старт для нової освітньої діяльності і її нової мети.

Стадії підсумкового стану уроку:

1) установлення факторів (що відбулося?);

2) аналіз причин (чому це відбулося?);

3) планування дій (що нам робити далі?).

ІІІ. Чому інтерактивний урок?

Основною формою організації навчальної діяльності практично у всіх країнах світу є сьогодні класно-урочна система. Будучи прогресивною протягом чотирьох століть сьогодні, вона перестала задовольняти потреби суспільства в освіті і потребує вдосконалення. Критика класно-урочної системи найчастіше пов'язана з пасивністю учнів на уроках та відсутністю інтересу до навчання, зниження якості знань, перевантаженням дітей домашніми завданнями й уроками, з тим, що навчальні заняття шкідливо впливають на здоров'я школярів.

Процес реформування освіти в Україні, який мав би усунути вади, насправді часто зводиться до спроб введення нового змісту в рамках старої системи. Адже проблеми радянської системи освіти, що була спрямована значною мірою на інформаційні цілі, автоматично переноситься на сучасний розвиток школи. Вносяться зміни в навчальні плани та програми, проте ці заходи істотно не впливають на якість навчання.

Такий підхід уже вичерпаний самою практикою розвитку освіти. Адже обсяг знань не може зростати до безкінечності. Все гострішою стає проблема вдосконалення форм організації процесу навчання, знаходження відповіді на запитання “як навчати, як створити умови для розвитку та самореалізації особистості в навчальному процесі”. Як, залишаючись в рамках класно-урочної системи, підвищити ефективність навчального процесу, досягти високого інтелектуального розвитку учнів, забезпечити оволодіння ними навичками саморозвитку особистості.

Значною мірою цього можна досягти, використовуючи сучасні інноваційні технології інтерактивного навчання. Ось чому я надаю перевагу інтерактивним урокам.

Література

1. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід. Метод. посібник / Авт. укл.: О. Пометун, Л. Пироженко. - К.: АПН, 2002.

2. Падалка О. С. та інші. Педагогічні технології. - К.: Укр. енциклопедія, 1995.

3. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. Наук.-метод. посібник / О. І. Пометун, Л. В. Пироженко. - К.: А.С.К., 2006.

4. Творчо-дослідницькі та інтерактивні технології навчання на уроках української словесності. Метод. посібник / Д. Семчук. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2007.

5. Басоля А. Особистісно-зорієнтоване навчання: цілепокладання, рефлексія, оцінка // Українська мова і література в школі. - 2004. - № 7.

6. Яро шевська О. Г. Грунтова навчальна діяльність школярів: теорія і методика. - К.: Партнер, 1997.

Додаток

Інтерактивні технології навчання

Робота в парах

Мета: сприяння розвитку навичок спілкування, критичного мислення, вміння висловлюватися, переконувати й вести дискусію.

Алгоритм діяльності:

1. Учням пропонується конкретне завдання.

2. Об'єднання учнів у пари (добровільно).

3. Обговорення завдання у парі (вказується час для обговорення).

4. Представлення результатів.

Робота в малих групах (3-5 учнів)

Мета: вирішення складних проблемних ситуацій, що потребують колективного розуму, набуття навичок у спілкуванні та співпраці.

Алгоритм діяльності:

1. Розподіл ролей у групах:

головуючий (керівник групи):

- зачитує завдання;

- організовує порядок виконання завдання;

- встановлює послідовність висловлювання членів групи;

- заохочує всіх до роботи;

- підбиває підсумки;

- визначає доповідача (за згодою членів групи);

секретар:

- веде записи результатів роботи;

- має бути готовим висловити загальну думку групи під час підбиття підсумків, допомогти відповідачеві;

посередник:

- стежить за часом;

- відповідає за регламент;

доповідач:

- доповідає про результати роботи групи.

2. Висловлення власної думки спочатку за бажанням, а потім по черзі.

3. Дотримання правил активного слухання.

4. Обговорювання ідей, а не осіб учнів, які висловили ці ідеї.

5. Намагання дійти спільної думки, хоча в деяких випадках може бути особлива думка, яка має право на існування.

“Два - чотири всі разом”

Мета: розвиток навичок спілкування у групі, вміння переконувати й вести дискусію.

Алгоритм діяльності:

1. Постановка питання для обговорення чи дискусії із встановленням часу для роботи.

2. Об'єднання учнів у пари для обговорення своїх ідей (пари повинні дійти спільної думки щодо вирішуваної проблеми протягом вказаного часу).

3. Об'єднання пар у четвірки для обговорення попередньо досягнутих рішень щодо постановленої проблеми. Як і в парах, прийняття спільного рішення є обов'язковим.

“Триступеневе інтерв'ю”

Алгоритм діяльності - як при технології “два - чотири - всі разом”

На запитання вчителя кожен учень шукає відповідь самостійно, потім, утворивши пару, обмінюється міркуваннями з однокласником. Після цього пари утворюють четвірки, в яких кожен ознайомлює присутніх із міркуванням свого партнера.

“Карусель”

Мета: вдосконалення навичок обговорення дискусійних питань у групі з різними партнерами, обговорення гострої проблеми з діаметрально протилежних позицій.

Алгоритм діяльності:

1. Розставити стільці у два кола (внутрішнє і зовнішнє).

2. Учні сідають один навпроти одного, ознайомлюються із завданням.

3. Внутрішнє коло нерухоме, а зовнішнє рухоме. За сигналом ведучого учасника пересуваються на один стілець праворуч і опиняються перед новим партнером. Так проходять усе коло, обговорюючи поставлене питань.

Можливі три варіанта організації діяльності.

І варіант. Учасники внутрішнього кола - прихильники однієї точки зору, а зовнішнього - протилежної. Спочатку відбувається обмін точками зору у перших парах. Учні фіксують аргументи протилежної сторони. За сигналами ведучого відбувається зміна партнерів, дискусія триває, але учні намагаються підібрати нові аргументи.

ІІ варіант. Кожен учень зовнішнього кола має аркуш з конкретними запитаннями щодо висунутої проблеми і під час переміщення по колу збирає максимум інформації з цього питання. Наприкінці відбувається заслуховування окремих відповідей, обговорення складних аспектів проблемної ситуації, ефективності співпраці.

ІІІ варіант. Учні заздалегідь готують запитання чи поняття й фіксують його на аркушах, а на звороті записують своє ім'я. Під час роботи партнери ставлять один одному запитання, і в разі правильної відповіді учень отримує від автора запитання картку. Наприкінці вправи підраховують кількість карток у кожного учня і визначають переможця.

“Коло ідей”

Мета: вирішення гострих проблем суперечливих питань, створення списку ідей та залучення всіх учнів до обговорення постановленого питання.

Алгоритм діяльності:

1. Постановка питання для обговорення у групах із зазначенням часу для цієї роботи.

2. Представлення групами свого варіанта розв'язання проблеми.

3. Запис на дошці запропонованих ідей.

4. Розгляд проблем загалом, підсумки роботи.

“Акваріум”

Мета: вдосконалення навичок дискутувати в малих групах та вміння аргументувати власну позицію.

Алгоритм діяльності:

1. Об'єднання учнів у групи, ознайомлення із завданням.

2. одна із груп сідає у центр класу (або на початку середнього ряду) й отримує завдання для проведення групової дискусії (зачитується завдання вголос; 3-5 хв. обговорюється проблема; підсумовується дискусія, згідно з прийнятим спільним рішенням).

3. Учні, які перебувають у зовнішньому колі, не втручаються у хід дискусії.

4. Після закінчення дискусії група повертається на свої місця, а вчитель веде бесіду з класом (2-3 хв.) за такими запитаннями:

Чи погоджуєтесь ви з думкою групи?

Чи була ця думка достатньо аргументована?

Який з аргументів вважаєте найбільш переконливим?

5. Місце в “акваріумі” займає інша група й обговорює іншу ситуацію.

6. Підсумки роботи у групах.

“Мозковий штурм”

Мета: спонукати учасників колективного обговорення проблемної ситуації до творчості, вирішення її шляхом колективного обміркування - мозкового штурму.

Алгоритм діяльності:

1. Проблемне питання записують на дошці.

2. Учасники штурму висувають ідеї для розв'язання проблеми.

3. Запропоновані ідеї записують на дошці.

4. Групування та аналіз висунутих ідей.

5. Вибір ідей, які допоможуть у розв'язанні проблеми.

6. Підсумки роботи.

Правила поведінки під час “мозкового штурму”:

- зібрати якомога більше ідей щодо розв'язання проблеми;

- зосередитися, змусити працювати свою уяву, не відкидати ідею лише тому, що вона суперечить загальноприйнятій думці;

- брати до уваги всі запропоновані ідеї, розвивати їх;

- не обговорювати, не критикувати висловлювання інших, не намагатися давати оцінку запропонованим ідеям.

“Вільний мікрофон”

Мета: надання можливості кожному учневі висловлювати свою думку чи позицію стосовно вирішуваної проблеми:

Алгоритм діяльності:

1. Постановка питання.

2. Уявний мікрофон (ручка, олівець тощо), який передаватиметься тому, хто бажає висловитися.

3. Надання слова лише т ому, хто отримає “уявний мікрофон”.

4. Швидка і лаконічна відповідь.

5. Відповіді без коментарів і оцінок.

“Складання резюме”

Мета: вдосконалення та розвиток творчого мислення, вміння робити узагальнення, співпраця у парі.

Алгоритм діяльності:

1. Учень самостійно (2-3-ма реченнями) викладає зміст запропонованого вчителем завдання.

2. Учні в парах обмінюються думками з приводу написаного й удосконалюють його (інший варіант: складають спільне резюме).

3. Озвучення виконаного.

“Кубування”

Мета: розвивати аналітико-синтетичне мислення, вдосконалювати вміння чітко і конкретно висловлювати власну думку щодо поставленого питання.

Цю методику можна застосовувати як у групах, так і в парах. Завдання написані на сторонах куба.

Алгоритм діяльності:

1. Назвіть, опишіть...

2. Засоціюйте...

3. Порівняйте...

4. Висловіть своє враження...

5. Аргументи “за і проти”.

6. Застосуйте...

“Активне слухання”

Мета: вдосконалення вироблення певних компетентностей, вміння слухати співрозмовника, дотримуючись певних правил.

Алгоритм діяльності:

1. Слухач сідає, лише нахилившись уперед, обличчям до оповідача; очима встановлює контакт з ним; на обличчі доброзичлива усмішка; користується жестами (кивни головою), заохочує вигуками (“так!”, “невже!”, “цікаво”), ставить уточнюючі запитання.

2. Заборонено давати оцінку та поради тому, хто говорить, переривати його, висловлювати власну думку, змінювати тему розмови.

Запитання рефлексії:

Що було легше: розповідати чи слухати?

Як ви почувалися?

Які думки виникали у вас?

Навіщо ми це робили?

ФОРМУВАННЯ САМООСВІТНЬОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ

Helen — Fri, 30 Jan 2015 22:22:19 GMT

ФОРМУВАННЯ САМООСВІТНЬОЇ

КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ

Всіляка справжня освіта здобувається шляхом самоосвіти… Все, що робиш і чого досягаєш самостійно, за своєю волею і бажанням,– залишається в голові найміцніше.

М. Рубакін

Основна мета і результат навчальної діяльності – засвоєння наукових знань і вмінь щодо їх практичного використання. Знання можуть бути засвоєними лише в процесі пізнавальної активності самого учня за умови оволодіння ним певними уміннями. Пізнавальна активність виявляється в потребі й умінні людини самостійно мислити, у здатності орієнтуватися в новій ситуації, самій бачити проблеми, завдання та знаходити підхід до їх розв’язання, творчо застосовуючи набуті знання в різноманітних нестандартних ситуаціях. У навчальному процесі самостійність виявляється в активності, спрямованій на пошук знань, їх осмислення, закріплення, набуття вмінь і навичок, узагальнення та систематизацію знань.

Головне завдання, що стоїть перед школою і кожним педагогом, – не тільки дати учневі належну і якісну освіту, а й навчити самостійно здобувати знання, удосконалюючи свою професійну підготовку. Тільки ті знання, до яких учень прийшов самостійно через власний досвід, думку і діяльність, стають дійсно міцним його надбанням. Результати ЗНО – показник якості освіти, яку діти здобули у школі. Учитель відбувся тоді, коли він бачить у школярів, яких навчає і виховує, результат. Кожен учитель несе відповідальність за те, якими учні вийшли з його уроку. Тобто, після уроку в дітей не повинна згаснути жага до знань і любов до життя. На уроці учень має здобувати знання і вчитися ними оперувати, витрачаючи на це лише частку своїх сил. Якщо дитина протягом уроку працювала – вчилася встановлювати взаємозв’язки між явищами та предметами, пояснювати, аргументовано відтворювати засвоєне, захищати свою думку, і при цьому не втратила віри в себе, то урок не пройшов недаремно. Не тільки мені, але й кожному вчителю важливо бачити, що діти отримують найбільшу радість і задоволення від роботи на уроці; що очі у дітей загоряються у той момент, коли їх навчають чомусь значному, важливому в житті, а не для отримання оцінки.

На сторінках сучасної педагогічної преси все частіше звучить актуальне питання сьогодення: школа мало приділяє уваги формуванню самоосвітніх компетенцій:

· самостійна діяльність учнів щодо застосування отриманих знань, трансформацій їх в різні форми;

· самостійна діяльність учнів з визначення критеріїв оцінювання певних об’єктів;

· самостійне визначення об’єму, змісту завдання для опрацювання;

· самостійна діяльність щодо поповнення своїх знань з різних джерел;

· самостійна робота по знаходженню помилок, труднощів в процесі пізнавальної діяльності;

· самостійне закріплення знань.

Ми часто, а то і переважно даємо дітям готові знання (зараз Інтернет, букетики, готові твори і т.п.) Все це сприяє тому, що особистість мало розвивається, ми ж цьому мало приділяємо уваги, мало приділяємо уваги формуванню вмінь:

· аналізувати;

· зіставляти;

· робити свої висновки, які іноді збігаються із загальноприйнятими.

Аналіз спеціалістами зовнішнього тестування підтвердив це.

Сьогодення ставить перед нами завдання:

· підготувати школяра до дорослого життя, яке складається не із шкільних предметів;

· навчити дитину працювати з інформацією, довідковою, науковою літературою;

· знаходити в інформації відповіді на поставлені питання.

Ми ж сьогодні бачимо в школі:

· репродуктивне відтворення;

· повторення чужих думок;

· списування творів із посібників, яких багато;

· а часто зовсім не розуміння ні теми, ні основної думки інформації.

Проаналізувавши все це, ми прийшли до такої проблеми «Формування самоосвітньої компетентності учнів».

Провівши анкетування учнів на виявлення мотивів навчальної діяльності, я прийшла до висновку, що у більшості з них переважають мотивація престижу (хочу одержувати гарні оцінки і завоювати авторитет, бути кращим серед учнів, щоб клас не підводити, бо подобається вчителька), мотивація пресом (змушують батьки, хочу уникнути поганих оцінок і неприємностей), і тільки 37% респондентів мають широкі соціальні мотиви (навчаюсь, щоб підготуватися до майбутньої професії, щоб більше знати, на уроках мені цікаво, люблю міркувати, розв’язувати різні вправи). Серед джерел інформації, які учні найчастіше використовують для поглиблення знань з мови і літератури, більшість назвала вчителя (88%), і менше всього Інтернет та науково-популярні журнали (12%).

Отже, більшість учнів основної школи ще залишаються об’єктами навчання. Переважно вони отримують знання в готовому вигляді, а не здобувають їх у результаті інтелектуальних зусиль. Цей факт можна пояснити відсутністю часу на уроці та недостатнім дидактичним і методичним забезпеченням щодо формування в учнів умінь самостійно здобувати знання.

Як допомогти розвинути в учнів пізнавальний інтерес, як домогтися того, щоб на уроках не було б байдужих спостерігачів, а були лише активні учасники навчального процесу?

Розкрити особистість учня можливо, якщо учитель йде на урок не тільки з багажем навчального матеріалу, методів і прийомів навчання, а й із різноманітними і цікавими способами й прийомами організації самоосвітньої діяльності учнів. У наш час суттєва увага приділяється пошуку засобів активізації навчального процесу, питанням зацікавленості учнів у вивченні предмета взагалі й навчального матеріалу зокрема, їх діяльності упродовж уроку

Педагогічний словник так визначає поняття «самоосвіта»:

«Самоосвіта – цілеспрямована пізнавальна діяльність, керована самою особистістю; придбання систематичних знань у будь-якій галузі науки, техніки, культури, політичному житті й т.д.. В основі самоосвіти лежить цікавість того, хто навчається, в поєднанні з самостійним вивченням матеріалу».
Теоретичні основи підготовки до самоосвіти було закладено А. Дістервегом, Я. Коменським, Дж. Локком, Г. Сковородою, К. Ушинським та ін.

Ян Амос Коменський розробив організаційно-практичні аспекти залучення особистості до самопізнання. Він науково обґрунтував принципи навчання, вказавши, що тільки наочність збуджує інтерес до матеріалу, який вивчається, сприяє активному сприйманню і розвитку самостійності в навчанні під час виконання самостійних робіт.

Поряд з визначними просвітителями світу стоять імена видатних мислителів України: Г.С. Сковороди, Т.Г. Шевченка, І. Вишенського, І. Федорова, П. Беринди, М. Смотрицького.

Г.С. Сковорода стверджував всемогутність людського розуму: «За допомогою розуму людина пізнає себе і, оволодіваючи знаннями, визначає свій істинний шлях у житті». Особливо часто у своїх творах Г.С. Сковорода порушує питання про значення власних, без допомоги інших, тобто самостійних зусиль людини у навчанні, і успіхів досягають ті, які працюють з книгою, здатні до роздумів, спостережень.

Для Т.Г. Шевченка пізнавати – це означало глибоко і гнучко мислити, виявляти самостійність суджень. Освіта розумілася ним широко і тому не могла обмежуватися лише школою: «Учитися можна і треба протягом усього життя».

В чому ж полягає суть самостійної роботи? Самостійною є та діяльність, яку учень здійснює без сторонньої прямої допомоги, спираючись на свої знання, мислення, вміння, життєвий досвід, переконання, і яка через збагачення учня знаннями формує риси самостійності. Самостійна діяльність являє якість процесу пізнання, рису особистості учня і форму організації навчання.

Самонавчання – процес самостійної освіти без участі викладача.

Самоосвіта – оволодіння знаннями, уміннями та навичками самостійно.

Самостійна робота – засіб активізації пізнавальної діяльності, розвитку логічного мислення.

Самоорганізація – вміння знайти джерело пізнання й адекватні своїм можливостям форми самоосвіти, планувати, організовувати робоче місце та діяльність.

Самоконтроль – здатність контролювати свою діяльність.

Самооцінка – вміння оцінювати свої можливості.

Саморозвиток – результат самоосвіти.

Самокритичність – вміння критично оцінювати перевагу та недоліки власної роботи.

Самоаналіз – визначення сильних та слабких сторін своєї роботи на підставі порівняння того, що напрацьовано, з тим, що було визначене як ідеальна мета роботи.

Етапи самоосвіти: постановка мети планування рефлексія реалізація організація

Після постановки мети – етап планування, на якому учні обирають форми й засоби самоосвіти.

На етапі організації учні в залежності від обраної ними форми та засобів самоосвіти здійснюють кроки до її реалізації. Це пошук відповідної інформації. На цьому етапі дуже важливо, щоб учень мав здатність до самоорганізації, вмів мобілізувати себе, раціонально використовувати час, сили, засоби. При цьому вчитель дає рекомендації щодо пошуку та обробки інформації, поради до організації виконання завдань. Функції педагога змінюються від інформативно-контролюючої до консультативно-координуючої.

На етапі реалізації учні безпосередньо працюють з джерелом інформації. Саме під час нього дуже важливо враховувати, наскільки школяр підготовлений до такої діяльності, який розумовий потенціал має. Цей етап передбачає також і корекцію роботи.

На етапі рефлексії здійснюється контроль за результатами роботи. Дуже важливо, щоб учні мали здатність до самоконтролю, самооцінки, здібність до саморефлексії і корекції.

Існує декілька підходів до класифікації самостійних робіт школярів:

Ознаки класифікації самостійних робіт	Форми та мета самостійних робіт
1. За дидактичною метою	1. Для повторення опорних знань та підготовки до сприймання нового матеріалу. 2. Для вивчення нового матеріалу. 3. Для систематизації знань. 4. Для закріплення знань та вмінь шляхом виконання тренувальних вправ. 5. Для закріплення знань шляхом застосування їх у новій ситуації. 6. Перевірочні, контрольні.
2. За характером пізнавальної діяльності	1. Копіювального характеру, виконані за зразком. 2. Частково-пошукового характеру. 3. Дослідницького характеру.
3. За формами організації навчальної діяльності учнів	1. Фронтальні. 2. Групові (за диференційованими завданнями). 3. Парні (за варіантами, диференційовані). 4. Індивідуально-диференційовані.
4. За джерелом знань	1. 3 підручником, довідником чи іншими друкованими посібниками. 2. Зі складання плану, конспекту лекції, на основі прочитаного чи прослуханого. 3. Зі складання схем, плану після чи під час роботи з екранними посібниками. 4. 3 роздатковим матеріалом. 5. 3 виконання дослідів. 6. 3 моделями. 7. 3 усного чи письмового розв'язання вправ. 8. 3 написання диктантів. 9. 3 експериментального розв'язання задач. 10. 3 підготовки рефератів, доповідей, творчих, графічних робіт.

Анкета «Чи вмію я організовувати власну діяльність?»

Оберіть за кожним судженням ствердження, що відповідає вашій діяльності

№	Судження Я вмію:	Так	Іноді	Ні
1	Організовувати власне навчання та самоосвіту
2	Керувати навчальною роботою своєї групи, класу
3	Брати активну участь в організації та проведенні всіх видів колективної пізнавальної діяльності в школі
4	Готувати робоче місце для виконання визначеного завдання
5	Самостійно знаходити джерела інформації
6	Раціонально розподіляти свій час
7	Планувати діяльність
8	Контролювати свою роботу
9	Коригувати свою діяльність за необхідності
10	Обирати форми самоосвіти і джерела пізнання
11	Знаходити необхідну інформацію у різних джерелах, включаючи комп’ютер
12	Збирати і систематизувати довгий час тематичну інформацію

Анкета «Як у мене розвинені загальнонавчальні інформаційні вміння?»

№	Судження Я вмію:	Так	Іноді	Ні
1	Бігло переглядати зміст з метою усвідомлення значущості для себе змістовної сторони книги
2	Відбирати в процесі вибіркового читання потрібні відомості, порівнювати їх зміст, знаходити потрібне рішення, конструювати відповідь, підтверджувати цитатами з прочитаного
3	Робити виписки, складати плани (простий, складний, цитатний), тези, писати конспекти, анотації, рецензії
4	Вести записи прослуханого
5	Вільно користуватися довідково-бібліографічним апаратом книжки
6	Застосовувати бібліотечно-бібліографічні уміння та навички під час систематичної роботи з різними джерелами інформації в бібліотеці над індивідуальним планом освіти та самоосвіти
7	Швидко підбирати необхідну літературу для роботи над контрольною темою, проектом
8	Користуватися послугами медіатеки, МБА
9	Працювати з друкованими та електронними виданнями
10	Орієнтуватися в інформаційному просторі
11	Створювати мультимедійні презентації, публікації та веб-сайти
12	Використовувати різні мультимедійні засоби і можливості для вирішення проблем (зображення, звукозаписи, відео файли, гіперпосилання на інші веб-сайти або файли, бази даних тощо)
13	Користуватися різними пошуково-інформаційними та довідково-інформаційними системами Інтернету, шукати інформацію в тематичних каталогах та пошукових машинах за допомогою ключових слів

Оберіть за кожним судженням ствердження, що відповідає вашій діяльності.

За кожну відповідь «Так» поставте 5 балів, «Іноді» - 3 бали, «Ні» - 1 бал. Підрахуйте середній бал за анкетою.

Інтерпретація:

4,5 – 5 балів – високий рівень;

3,6 – 4,5 – достатній рівень;

2,6 – 3,5 –середній рівень;

2,5 та менше балів – початковий рівень.

Визначивши недостатньо сформовані уміння, сплануйте шляхи вдосконалення за запропонованою таблицею.

Над чим працювати	Хто може допомогти	Результат

Програма формування самоосвітньої компетентності

І. Організація навчальної праці

Уміння планувати свою діяльність. Уміння намітити мету, визначити завдання, шляхи та терміни роботи.

Уміння самоорганізації. Вміння знайти джерела інформації та організувати роботу з ними. Виконання домашніх завдань. Режим, система діяльності. Вміння зберігати час. Уміння готувати місце для занять.

ІІ. Робота з книжкою та іншими джерелами інформації

1.Уміння навчально-пізнавальної діяльності. (Загальнонавчальні вміння.) Універсальні здібності самостійного отримання, здобування та використання знань, умінь і навичок.

2.Уміння працювати з книжкою (читати, складати план, конспектувати тощо). Використання для самоосвіти радіо-, кіно-, телепрограм, різноманітних видів практичної діяльності: дослідів, експериментів, моделювання, відвідування виставок, музеїв, концертів, лекцій, вистав тощо. Комп'ютер у самостійному розвитку. Використання відеоматеріалів.

Література для самоосвіти, самовчителі.

3.Бібліотечно-бібліографічні вміння. Організація читання. Апарат книжки. Бібліотеки, їхній довідково-бібліографічний апарат. Види запису під час читання. Книжки та записи – подовження фізіологічних сховищ знань та досвіду.

ІІІ. Культура усного та письмового мовлення

1. Розвиток усного мовлення. Вміння користуватися монологічною (оволодіння такими видами монологу: стисле повідомлення, розповідь, опис, характеристика тощо) та діалогічною (оволодіння такими функціональними типами діалогу: діалог етикетного характеру, діалог-розпитування, діалог-домовленість, діалог-обмін думками, повідомленнями) формами мовлення, складати розгорнуту характеристику на основі одного або кількох джерел знань, висловлювати свою точку зору та обстоювати її. Вміння дискутувати. Уміння сприймати на слух незнайомий текст, розуміти з одного прослуховування фактичний зміст, причинно-наслідкові зв'язки, основну думку висловлювання, зображувально-виразні засоби прослуханого твору. Оволодіння ораторською майстерністю.

2. Розвиток письмового мовлення. Практичне користування основними видами письмових робіт, ведення запису прочитаного, прослуханого у вигляді плану (простого, складного), тез, конспектів, анотацій, рецензій, відгуків тощо. Уміння письмово висловлювати свою точку зору та аргументовано доводити її.

IV. Сформованість операцій розумової діяльності

1.Розвиток мисленнєвої діяльності. Поступове формування наочно-дієвого, наочно-образного та логічного мислення, загальнопізнавальних умінь. Загальні логічні інтелектуальні вміння: порівняння, встановлення зв'язків, визначення головного, абстрагування, систематизація, узагальнення тощо.

2. Творчі вміння, поняття про творчість, дослідницькі методи в навчанні, умови творчого розвитку. Розвиток дивергентного мислення.

V. Контрольно-оцінювальні вміння

1.Уміння самоконтролю. Здатність перевіряти правильність та міцність самостійного засвоєння теорій, практичних умінь, правильність результатів розв'язання задач.

2. Самооцінювання та взаємооцінювання засвоєння знань, умінь, навичок.

VI. Рефлексія.

«Творча педагогічна майстерня»

Зразки завдань

І блок

1. Вставте пропущені літери.

Сміливого і куля не б..ре.

Чия відвага, того і перем..га.

Дома і стіни пом..гають.

В ноги кл..няється, а за п’яти кусає.

Тиха вода береги л..мить, а бистра тамує

2. Поставте у родовому відмінку слова.

Київ, Канів, Харків. Чернігів, Фастів.

3. Запишіть слова у дві колонки.

А) у якій вставити м'який знак;

Б) у якій не треба вставляти м'якого знака.

Кавказ..кий, тюр..ма, астрахан..ський, різ..бяр, арал..ський, камін..чик, ремін..чик, щіл..ний, емул..сія, мален..кий, електропаял..ник, астрахан..ці, щонаимен..ший, нян..чити, економія..ний, шахтарс..кий, мал..ований.

4. Від поданих іменників утворіть прикметники, підкресліть буквосполучення із спрощенням.

Область, тиждень, контраст, баласт, честь, від'їзд, форпост, користь, ненависть, якість, компост, кількість.

5. Вставте в словах, де треба, апостроф.

Морк..яний, бур..ян, здоров..я, бур..як, дзв..якнути, любов..ю, подвір..я, бур..я, мавп..ячий, грав..юра, торф..яний, прем..єра, б..юджет, кар..єра, духм..яний, від.. ємний.

6. До поданих слів доберіть антоніми.

Зло, зимовий, увійти, високо, правда, починати, від'їхати, ворог, знайти, веселий.

7. Виберіть потрібне слово з поданих у дужках синонімів і запишіть з ними речення.
(Спить, куняє, дрімає) земля під глибоким снігом.

Дівчина хитро (сміється, регоче, посміхається).

Верби (сумують, журяться, нудьгують) над водою.

Учні (говорили, вели розмову, розповідали) про історію рідного краю.

8. Спішіть, з'ясуйте у прямому чи переносному значенні вжиті у реченні виділені слова. Якими частинами мови та членами речення вони є?

Від того й земля нам ставала рідніша, що з небом вона обнялася крильми. Зоря любистком пахне над Дніпром. По росах крапелястих ніч дзвони на коромислі несе. Сплять над озером ялинки, як сестрички в сповитку. Біла віхола хустинки їм зіткала нашвидку. Звозить осінь своє збіжжя, по стерні бреде лелека.

9. Перекладіть словосполучення українською мовою.

Колючий шиповник, острое слово, острая бритва, едкий запах, сухое дерево, безынтересный доклад, крепкая веревка, сильный мороз, чистая тетрадь, правильная речь, костистая рыба, костлявый человек, крайняя изба, крайний срок.

10. Доберіть синоніми до слів.

Достойний, завірюха, думати, іти, малий, кричати, дім, спіють.

11. Складіть по два речення з даними словами так, щоб ці слова були омонімами. Займався. Журиться.

12. Замінить фразеологізми одним словом-синонімом.

Нуль без палички, викинути з голови, як кіт наплакав, тримати язик за зубами, намотати на вус, пекти раків, розбити глек.

13. Доберіть до російських фразеологічних зворотів відповідні українські. Складіть з ними два речення.

Кричать во всю глотку. Бить баклуши. Задирать нос. Было да сплыло. Как белка в колесе. Не в своей тарелке. Вывести на чистую воду. Дать стрекача.

14. Перепишіть, замінюючи виділені слова іншими, вжитими в переносному значенні.
Холодна присиваська осінь віє вітрами. Як величезні протяги, віють вони зі степу і, пропадаючи в широку западину Сиваша, на всім його просторі звівають воду в море, все далі від берега, відкриваючи розбагнене дно. Небо покривається хмарами, земля під ногами затвердла, проморожена раннім морозом.

15. Напишіть твір-мініатюру про українську мову, використавши слова в переносному значенні, синоніми.

Компоненти готовності до самоосвіти покладено в основу створеної програми формування самоосвітньої компетентності.

І. Організація навчальної праці

Шанувати навчальну та самоосвітню діяльність з урахуванням рекомендацій учителя, класного керівника, психолога та на основі аналізу своїх умінь і навичок визначати й аналізувати засоби досягнення мети. Брати активну участь в організації колективної пізнавальної діяльності.

Ставити загальні та часткові завдання самоосвітньої діяльності. Адаптувати основні правила навчальної праці під свої індивідуальні особливості. Вносити необхідні зміни в зміст, обсяг навчального завдання, в послідовність та час його виконання.

ІІ. Робота з книжкою та іншими джерелами інформації

Володіти всіма видами навчального читання; вдосконалювати техніку вилучення інформації з тексту, введення нової інформації в ту, яку учень уже має.

Самостійно засвоювати нескладні навчальні теми; передавати зміст навчального матеріалу в графічній формі та інших формах згортання інформації.

Слухати лекцію, доповідь з опорою на план або без нього; поєднувати сприйняття змісту лекції, доповіді з записами основних положень у вигляді плану, тез або конспекту; відтворювати основні думки прослуханого у вигляді рецензії, аналітично сприймати зміст і літературну форму своєї мови; регулярно звертатися до ТЗН, використовуючи їхній зміст у навчальному процесі. Вчитися здобувати інформацію з різноманітних джерел.

Учитися працювати з критичною літературою, складати план, тези, конспект, виписки, робити вирізки з газет і журналів, правильно оформляти, систематизувати та зберігати їх. Знаходити критичну літературу в каталогах, картотеці. Систематично використовувати науково-популярну літературу, звертатися до довідкової науково-технічної літератури. Вдосконалювати методи роботи з періодичними виданнями. Поширювати свої знання на основі самостійно складеного індивідуального плану читання.

Уміти писати рецензію або відгук на прочитану книгу; готувати реферат на різні теми за одним-двома джерелами; вміти опрацьовувати різноманітні джерела інформації, зіставляти її; готувати стислу доповідь за планом і виступати з нею; володіти навичками роботи з електронним каталогом; складати план виступу, повідомлення, пропонувати форму його викладу, адекватну змістові.

ІІІ. Культура усного та письмового мовлення

Відповідати на запитання відповідно до їхнього характеру та призначення; вести діалог з метою отримання, уточнення, систематизації інформації; зв'язно викладати міжпредметний матеріал з кількох джерел за самостійно складеним планом; користуватися згорнутими формами відповіді (план, тези, таблиці, графіки); будувати роздум за планом або за аналогією; складати розгорнуту характеристику на основі кількох джерел знань, складати рецензії та анонси інформаційних повідомлень. Викладати «наскрізні» запитання теми, розділу.

Практично використовувати основні види письмових робіт: списування, виписки цитат, запис під диктовку, переказ, твір, план, тези, конспект, відгук, рецензія, допис, автобіографія тощо. Вміти складати анотацію прочитаної книжки, дайджести. Вести записи в процесі пояснення, користуватися необхідним скороченням слів у робочих записах.

Встановлювати асоціативні та практично доцільні зв'язки між отриманими інформаційними повідомленнями.

IV . Сформованість операцій розумової діяльності

Формувати вміння структурно-генетичного аналізу та синтезу. Вдосконалювати вміння цілісного аналізу в єдності змісту та форми. Користуватися набутими вміннями визначати головне для побудови системи понять і згортання інформації за допомогою схем, таблиць, алгоритмів тощо. Оволодівати методом аналогії. Розвивати асоціативне мислення.

Учитися порівнювати декілька навчальних тем, взаємозв'язки, загальнонавчальні методи роботи тощо. Робити висновки з порівняння, давати оцінку. Виконувати завдання відтворювально-творчого характеру; засвоювати розв'язання окремих видів пошукових завдань, виконувати проблемні завдання порівняльно-узагальнювального типу на нескладному навчальному матеріалі; користуватися сформованим прийомом визначення головного; самостійно складати логічні схеми типових відповідей; уміти узагальнювати, систематизувати навчальний матеріал у межах навчальної теми.

Формулювати гіпотези на основі спостережень, дослідів, зіставлення текстів; зв'язно викладати міжпредметний матеріал з декількох джерел. Уміти аргументувати, робити глибокі висновки. Розвивати критичність мислення. На основі спостережень, аналізу різноманітної інформації, досліджень формулювати гіпотезу, обґрунтовувати її, доводити та перевіряти.

V .Контрольно-оцінювальні вміння

Самостійно оцінювати свою навчальну діяльність через порівняння з діяльністю інших учнів, з особистою діяльністю в минулому, з чинними нормами. Здійснювати самоконтроль та давати оцінку своєї навчальної й самоосвітньої діяльності. Визначати проблеми своєї навчальної діяльності та встановлювати їхні причини, вносити необхідні зміни, коригувати діяльність.

Оцінювати діяльність однокласників шляхом порівняння з чинними нормами, з їхньою діяльністю в минулому.

ПАМ'ЯТКИ З ОРГАНІЗАЦІЇ САМООСВІТНЬОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ

Вчимося спонукати себе до самоосвітньої діяльності

Проаналізуйте, чи завжди ви це робите:

1.Аналізуєте свої слабкі та сильні сторони.

2.Визначаєте свої потреби, інтереси, мету, мотиви.

3.Знаєте, як долати свої недоліки, бо ознайомилися з інформацією, як це робили видатні люди.

4.Відчуваєте в собі силу здійснити процес самовдосконалення, саморозвитку, самовиховання, самоосвіти.

5.Знаєте, як здобувати інформацію з різноманітних джерел інформації, володієте певними навичками.

6.Самостійно організуєте свою діяльність.

7.Опрацьовуєте матеріал осмислено, знаходите можливості його застосування у своєму житті.

Ви все це вмієте робити і робите? Є позитивні результати такої роботи? Чудово! Успіх іде за вами.

Ви відчуваєте певні труднощі? Є бажання подолати їх, але ви не знаєте як? Зверніться до компетентних людей, до відповідної літератури. Успіх неодмінно приходить до зацікавлених, наполегливих та завзятих.

Корисні звички для успішного навчання та самонавчання

Щоб бути успішним у навчанні та самонавчанні, підготуйте себе до цього, формуючи такі звички:

•Відповідайте за себе. Відповідальність — це усвідомлення того, що для досягнення успіху ви самі маєте визначити свої пріоритети, розподілити час і ресурси.

•Сконцентруйтеся на своїх цінностях і принципах. Не дозволяйте друзям і знайомим вказувати, що для вас важливо.

•Поставте першочергові речі першими. Не дозволяйте іншим відвертати вашу увагу від поставленої мети. Визначте час і місце своєї найбільшої продуктивності. Розташуйте пріоритети відповідно до ступеня складності матеріалу.

•Показуйте себе з кращого боку.

•Спочатку зрозумійте інших, а потім намагайтеся, щоб зро

зуміли вас.

•Шукайте найкраще розв'язання проблеми.

•Будьте вимогливими до себе.

Пам'ятка з самоосвіти

1.Постав перед собою завдання самостійно поліпшувати свої досягнення в навчанні, виявляй при цьому наполегливість.

2.Подумай, які риси характеру потрібні тобі в самостійному житті, які з них ти можеш сформувати в себе під час навчання.

3.Проаналізуй, як ти виконуєш навчальні завдання. Дай собі відповідь на запитання:

•Для чого ти вчишся?

•Чи вмієш ти самостійно виконувати навчальні завдання?

•Як ти перевіряєш себе: під час виконання домашнього завдання; коли вже все виконаєш; плануєш, який вийде результат?

•Як довго ти можеш бути уважним і працездатним?

•У який час протягом дня ти працюєш краще?

•Чи вмієш ти зосередитися на навчальному завданні, коли тобі щось заважає?

•Чи користуєшся ти пам'ятками під час виконання домашнього завдання?

•Які недоліки у твоїй навчальній діяльності можуть тобі заважати самостійно працювати, здобувати знання?

•Відповідаючи на подані вище запитання, спробуй поставити перед собою завдання поліпшити самостійне здобуття знань.

Як вести спостереження

1.З'ясуй для себе мету спостереження.

2. Підготуй усе необхідне для цієї роботи.

3.Під час роботи роби записи, малюй тощо.

4.Проаналізуй результати спостереження та зроби висновки.

Як виконувати письмові завдання

1.Уважно прочитай завдання.

2.Повтори за допомогою підручника, вивчи визначення, правила, пов'язані з виконанням даної роботи.

3.Після виконання письмового завдання уважно перевір написане.

4.Помилки виправляй акуратно, відповідно до рекомендацій учителя.

Як працювати над твором

1.Зміст твору має відповідати темі (про що писатимете) та основній думці (що ви стверджуватимете).

2.Не пишіть зайвого (що не стосується теми висловлювання).

3.Стежте за порядком викладу думок.

4.Використовуйте відомі вам мовні засоби зв'язку між реченнями в тексті.

5.Дбайте про мовленнєве оформлення.

Як працювати над переказом

1.Прочитайте уважно текст.

2.Визначте його тему та основну думку.

3.Поділіть текст на частини і дайте їм заголовки.

4.З'ясуйте значення та правопис незрозумілих слів, розстановку

розділових знаків.

5.Складіть план.

6.Перекажіть текст, дотримуючись плану.

7.Пам'ятайте про вимоги до мовлення.

Як працювати над збагаченням словникового запасу

1. Читайте багато художніх творів відомих майстрів слова. Записуйте слова й вирази, які ви хотіли б вживати у своєму мовленні.

2.Читайте текст повільно, намагайтеся встановити, як інакше можна тлумачити слова й речення.

3.Не залишайте поза увагою незрозумілі слова— звертайтеся частіше до словників.

4.Заведіть зошит обліку прочитаних книг.

5.Ваше мовлення збагатять записи прислів'їв, приказок, крилатих слів та виразів.

Як скласти простий план

1.Уважно прочитай текст.

2.Поділи текст на об'єднані спільним змістом логічні ланки.

3.Добери заголовок до кожного уривка.

Як скласти складний план

1.Уважно прочитай матеріал.

2.Розділи його на основні смислові частини, назви їх (пункти плану).

3.Розділи на смислові частини зміст кожного пункту, також назви їх (підпункти плану).

4.Перевір, чи не збігаються пункти та підпункти плану, чи повністю в них відображено основний зміст тексту.

Як скласти конспект

1.Прочитай текст, розділи його на основні смислові частини, визнач головну думку.

2.Якщо треба скласти план-конспект, сформулюй його пункти, підпункти, визнач, що саме слід включити в план-конспект для розкриття кожного з них.

3.Найважливіші положення (тези) послідовно і стисло виклади своїми словами або у вигляді цитат.

4.У конспект слід включити й докази, що обґрунтовують основні положення, конкретні факти, приклади.

5.Окремі слова пиши скорочено, виписуй лише ключові слова, застосовуй умовні позначки.

6.Роби широкі поля: це дасть змогу доповнювати конспект.

7. Застосовуй різні способи підкреслювання, використовуй олівці та ручки різного кольору.

Як готувати доповідь, реферат

1.Продумай тему, загалом визнач її зміст, склади план.

2.Склади список літератури; читаючи її, виписуй усе, що слід включити в роботу.

3.Дороби план, проти кожного пункту познач, з якої книги слід узяти матеріал.

4.У вступі до роботи розкрий значення її теми.

5.Послідовно розкрий усі передбачені планом питання, обґрунтуй, підкріпи прикладами, фактами.

6.Вислови своє особисте ставлення до теми.

7.Пиши грамотно, стисло, не припускайся повторень.

8.Точно вкажи, звідки взято наведені в тексті цитати й факти.

9.Наприкінці роботи зроби узагальнювальні висновки.

10. Самокритично прочитай роботу, відкоригуй, перепиши начисто.

Як читати книгу?

1.Визнач мету читання.

2.Читаючи, виявляй активність, зафіксовуй ключові слова та фрази, ідеї та образи.

3.Усвідомлюй, чим зачіпає тебе цей текст.

4.Закінчивши читання, знову переглянь і оціни місця, які тебе найбільше зацікавили.

Як написати твір

1.Прочитай тему твору, вдумайся в неї.

2.Визнач тип тексту, який ти складатимеш (опис, роздум, розповідь)

3.Подумай, про що обов'язково потрібно сказати в творі, щоб розкрити тему.

4.Добери слова, вирази, які зроблять твій твір виразним.

5.Згадай, із яких частин складається текст (вступ, основна частина, закінчення).

6.Склади план.

7. Продумай, про що розповідатимеш у кожній частині (з чого можна почати твір, про що написати в основній частині, як закінчити твір), де використати дібрані слова і вирази.

8.Усно склади повний текст твору, користуючись планом.

9.Запиши його (дотримуючись абзаців).

10. Перевір написане.

Як вивчити вірш

1.Починай готувати уроки з вивчення вірша.

2.Тихо прочитай вірш. Пам'ятай: читаєш вірш для того, щоб вивчити. З'ясуй усі незрозумілі слова і звороти.

3.Голосно прочитай вірш. Намагайся відчути його ритм.

4.Прочитай вірш втретє — голосно й виразно.

5.За дві хвилини повтори вірш уголос напам'ять 2—3 рази, за необхідності зазираючи в текст. Спробуй уявити події, описані у вірші, або його настрій.

6.Через три години двічі-тричі повтори вірш, не зазираючи в текст.

7.Перед сном ще раз повтори вірш.

8.Наступного ранку спочатку прочитай вірш, а потім розкажи напам'ять.

Як ефективно використовувати пам'ять

1.Акроніми та акровірші (для відтворення інформації за ключовими словами). Акронім — певна комбінація літер. Кожна літера означає думку, яку потрібно запам'ятати.

Акровірш — речення, де перша літера кожного слова означає думку, яку треба запам'ятати.

2.Метод розташування за місцем: розташуйте в знайомому місці предмети, які потрібно запам'ятати, причому асоціації між місцем і предметом мають бути очевидними.

3. Метод ключових слів (для іноземних слів): спочатку доберіть до іноземного слова схоже за звучанням слово з рідної мови. Потім встановіть зв'язок між цими словами.

4.Метод «ім'я-образ» (для запам'ятовування імен): встановіть асоціацію між ім'ям та фізичними характеристиками особистості.

5.Зв'язування: створити історію так, щоб кожне слово або ідея в ній були пов'язані з тим, що треба запам'ятати.

Матросова Олена Миколаївна,

вчитель української філології

ЗОШ І-ІІІ ст..№26 м.Лисичанська